Батькам / Поради психолога

Поради психолога

Фото

 

 

Практичні поради з виявлення та нейтралізації

негативного впливу кібербулінгу на дитину

Кібербулінг або інтернет-мобінг – це сучасна форма агресії, яка набула поширення з появою мобільних телефонів, інтернету. Будь-які її форми мають на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну від булінгу). «Зброєю» булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо.

На жаль, така форма цькування набирає все більших обертів. Часто діти не розуміють, як можуть захиститися від кібербулінгу. Більш того, батьки самі часто не розуміють, як себе поводити і яким чином захистити дитину. А якщо врахувати швидкість поширення негативу в інтернеті, декому може здатися, що з проблемою нереально впоратися.

Причини кібербулінгу

Причин у агресії безліч, вона може бути вмотивованою чи непередбачуваною. У реальності чи в інтернеті практично однаково розкриваються стосунки «агресор-жертва». Механізм їх взаємодії фактично ідентичний. Так само часто ворожнеча з реального світу переходить у віртуальний. Діти можуть знати, хто знущається над ними в інтернеті. Булінг сьогодні стає кібербулінгом.

Але найстрашніше те, що нападати можуть незнайомці, які переслідують свої мерзенні цілі. В інтернеті дуже просто бути анонімним, що підвищує шанси стати жертвою знущання, бо анонімність передбачає безкарність.

Залякування може відбуватися у будь-яку годину доби та в будь-якому місці. Найгірший сценарій, коли це трапилось у момент самотності дитини. Адже може здатися, що виходу немає.

Різновиди кібербулінгу.   Використання особистої інформації – викрадення паролів від приватних сторінок, електронної пошти для подальших погроз чи розповсюдження спаму.  Анонімні погрози – анонім надсилає листи погрозливого змісту довільного або цілеспрямованого характеру, особлива ознака – наявність ненормативної лексики та груба мова. Телефонні дзвінки з мовчанням. Не тільки погрози лякають. Мовчання чи жахання в слухавку бентежать дитину, вона не знає як і, головне, від чого потрібно захищатись.Переслідування – це може бути елемент фізичного переслідування, залякування досягається шляхом розсилки повідомлень на електронну пошту чи телефон. Шкідники можуть збирати інформацію про жертву, слідкуючи за її повідомленнями в соцмережах – фото, селфі з місця подій, розповіді про своє життя.Тролінг – розміщення провокаційних повідомлень в мережі для привернення уваги та збудження активності, що може спричинити конфлікт (флеймінг).Хепі-слепінг (happy slapping) – насильство заради розваги, актуальне здебільшого для фізичного цькування, проте в інтернеті також актуально, коли мова йде про моральне насильство. Яскрава особливість – звичка знімати насильство на камеру для подальшого розповсюдження в мережі.

Сексуальні посягання – з появою інтернету сексуальні збочення вийшли на новий рівень. Педофіл, замаскувавшись під фейковим ім'ям чи прикинувшись другом батьків, може запросити дитину на зустріч чи вивідати в неї час та місце, коли вона буде сама.

Як виявити ознаки кібербулінгу

Кібермоббінг має декілька проявів, жоден з яких не можна ігнорувати:

  • відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;
  • розповсюдження (спам) відео та фото порнографічного характеру;
  • троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);
  • демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;
  • створення груп ненависті до конкретної дитини;
  • пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;
  • провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу “Синій кит”);
  • створення підробних сторінок у соцмережах, викрадення даних для формування онлайн-клону;
  • надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям);
  • пропозиції до дітей надсилати їх особисті фотографії відвертого характеру та заклик до сексуальних розмов чи переписок за допомогою месенджерів.

Пам'ятка для захисту від кібербулінгу

Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру).

Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті.

Навчіть критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у старших.

Розкажіть про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.

Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування інтернетом, використовуйте його за призначенням, і ваші діти робитимуть так само.

Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь. На це є декілька причин:

  • страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;
  • страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;
  • страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;
  • страх з'ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.

Як бачите, в основі всіх причин мовчання лежить страх за себе чи близьких. У свою чергу це є наслідком заниженої самооцінки.

Боротьбу з кібербулінгом ускладнює безкарність в інтернет-просторі, коли кожен може видати себе за будь-кого, не відповідаючи за наслідки дій. Найкраще що можуть зробити батьки та вчителі – виховувати в дитині упевненість в собі, розказувати їй про небезпеку, будувати довірливі відносини. Тоді у разі виникнення такої негативної ситуації хлопчик чи дівчинка одразу ж звертались по допомогу дорослих, або ж не реагували на негатив.

 

 

Недолік уваги і любові з боку дорослих породжує у дитини агресію.

(психоаналітік Марина Гурнік)

 

Прояви агресії бувають різними: діти б'ються з однолітками, ображають їх, грублять вчителям і батькам. Вони ніби провокують оточуючих на відповідну агресію.

 Батьки забіяк приходять у відчай від безплідних спроб втихомирить своє чадо і від нескінченних докорів і з'ясування відносин з мамами і татами дітей-жертв. Безумовно, цього задираку, який є джерелом нескінченних прикростей, дуже важко прийняти таким, який він є, а ще важче - зрозуміти.

 

Ознаки агресивності:  дитина запальна, непокірлива, непередбачувана, самовпевнена, недостатньо уважна до почуттів оточуючих, зухвала, проявляється негативізм.

 

 Причини агресивної поведінки

 

1. Порушення емоційно-вольової сфери:

 - невміння дитини керувати своєю поведінкою;

 - недостатнє засвоєння дитиною суспільних норм поведінки, спілкування.

2. Неблагополучна сімейна обстановка:

 - відчуження, постійні сварки, стреси;

 - немає єдності вимог до дитини;

 - дитині пред'являються занадто суворі або слабкі вимоги;

 - фізичні (особливо жорстокі) покарання;

 - асоціальна поведінка батьків;

 - погані житлово-побутові умови, матеріальні труднощі;

3. Труднощі навчання.

4. Психологічний клімат в дошкільному закладі.

 

       Поради батькам:

- Упорядкуйте систему вимог, стежте за своїми вчинками, показуючи дитині особистий (позитивний) приклад.

- Підтримуйте дисципліну, виконуйте встановлені правила.

- Власним прикладом привчайте дитину до самоконтролю.

- Давайте дитині зрозуміти, що ви її любите такою, яка вона є.

- Направте енергію в позитивне русло (наприклад, спорт, де дитина може навчитися контролювати емоції, керувати своєю поведінкою (східні єдиноборства, бокс, ушу), малювання, спів).

 -Пред'являючи дитині свої вимоги, враховуйте його можливості, а не свої бажання.

- Ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

- Залучайте дитину до спільної діяльності, підкреслюйте її значущість у виконуваній справі.

- На прояв агресії встановлюйте жорстку заборону в тому випадку, коли агресія, не будучи захисною реакцією, служить для дитини своєрідною «розвагою».

- Навчіть дитину жаліти. Вона повинна зрозуміти, що своєю поведінкою приносить засмучення, заподіює страждання близьким людям.

- Ніколи не змушуйте дитину забувати, що вона добра. Наприклад, скажіть йому: «Навіщо ти так робиш, адже ти хороший, добрий!».

- Практикуйте емоційне заохочення за прояв доброти. У цьому випадку дитина зуміє швидко перерости «природну вікову агресивність» і навчиться бути гуманною і доброю.

- У тому випадку, якщо у дитини є потреба виплеснути агресивні емоції, йому надається така можливість в грі. Можна запропонувати наступні ігри: побитися з подушкою; рвати папір; використовуючи «стаканчик для криків», висловити свої негативні емоції; побити стілець надувним молотком; голосно заспівати улюблену пісню; налити в ванну води, запустити в неї кілька пластмасових іграшок і бомбити їх м'ячем; пробігти кілька кіл навколо будинку або з коридору; забивати м'яч об стіну; влаштувати змагання «Хто голосніше крикне», «Хто вище стрибне», «Хто швидше пробіжить».

- Якщо це можливо, стримуйте агресивні пориви дитини безпосередньо перед їх проявом, зупиніть занесену для удару руку, окрикніть до дитини.

- Вчіть дитину висловлювати свої негативні емоції в соціально прийнятній формі. На першому етапі запропонуйте дитині переносить свій гнів з живого об'єкта на неживий (Наприклад: «Якщо ти хочеш вдарити, бий краще не мене, а стілець»), а потім навчіть дитину висловлювати свої почуття, переживання у словесній формі.

Пам'ятайте, що боротися з агресивністю потрібно терпінням, поясненням, заохоченням. 

 

 

 

 Ведемо дитину в перший клас.

Поради психолога батькам першокласників

Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка, який вже через місяць стане "дорослим" школярем, але і для його мами і тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які мучаться думкою, чи готовий їх синок чи донька до першого класу. До того ж напередодні школи майбутні першокласники нерідко задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.

Влаштуйте прогулянку до школи. Обов'язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися, де знаходиться туалет (до речі, якщо дитина привчена ходити в туалет тільки вдома, то не буде зайвим під час прогулянок по місту поводити її в громадські туалети) та їдальня. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.

Збирайте портфель та одягайте форму. Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.

Грайте в школу. Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести "урок", при цьому попросити малюка встати, коли мама- "вчителька" входить в "клас", потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці "команди", коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як "Петров", "Сидоров" і т. д.

До того ж безліч дитячих письменників описують у своїх розповідях маленьких дітей, які збираються піти до школи. Нехай головний герой якоїсь книжки супроводжує малюка на всіх етапах підготовки до школи. Тоді він стане впевненіше, знаючи, що безліч дітей навколо теж йдуть до школи, як і він.

Встаємо раніше. Місяця, щоб привчити дитину вставати раніше, вистачить. Досить щодня віднімати від її сну по 5-10 хвилин. Тоді першого вересня малюк не буде сонно позіхати на лінійці. Але пробудження дитини має супроводжуватися приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами.

Дружимо з годинником. Необхідно поставити в кімнаті малюка годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб малюк вмів укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік його звичайного дня і повісити на видному місці. А коли малюк буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути його увагу на те, скільки йому ще залишилося часу на цю дію за розкладом.

Вчимося порядку. Нехай у малюка з'являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь, щоб школяр не був Машею-растеряшею. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, "акуратно повісь речі на стілець" - це буде сигналом до дії.

"Доросла" кімната. У кімнаті обов'язково повинно з'явитися щось, що говорило б йому про "доросле" шкільне життя, про зміну його статусу, щоб школяр швидше звикав. Приміром, той же письмовий стіл або можна вже зараз купити малюкові невелику шкільну дошку з крейдою.

Шийте чи грайте в шахи. Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків - грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку "переважать" бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці (це спрацює, тільки якщо малюка вдасться зацікавити).

Є ще один спосіб: щодня протягом місяця пропонувати дитині посидіти хоча б три хвилини, уважно розглядаючи якусь картинку. При цьому давати їй якесь завдання, наприклад, розповісти потім про свої враження чи скласти якусь історію по цьому малюнку.

Формуйте позитивний образ школи. Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу "закінчилося дитинство, почалося доросле життя" або "не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає". Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з'явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.

Не залякуйте оцінками. Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки заборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, "сьогодні малюк сам почистив зуби". Тоді він буде знати, що хороші оцінки - це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести "двійку", коли буде ходити до школи.

Жартуйте над дитиною. Наприклад, прізвище - Пузирьов. "Для профілактики" образ батьки можуть іноді називати малюка Пузир або бульбашка, щоб такі прізвиська були для нього на слуху. Тоді в школі вони не будуть для нього неприємною несподіванкою.

Більше рольових ігор. В останній місяць потрібно якомога частіше запрошувати дітей у будинок (ще краще - майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.

Не "ліпіть" вундеркінда. За місяць до школи не потрібно намагатися підтягти всі "хвости", годуючи дитину новою інформацією. Педагоги та психологи не радять відточувати уміння дитини до досконалості, наприклад, вчити його читати не 30 слів за хвилину, як годиться першокласникові, а 60. Так, з одного боку, бути лідером серед своїх однолітків приємно будь-якій дитині, але з іншого - відсутність "конкуренції" вбиває прагнення поліпшувати свої навики. У той час як успіх того ж сусіда по парті - хороший стимул для "відсталого" першокласника навчитися читати трохи швидше.

Тренуйте увагу і не тільки. Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам'ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий - нехай скаже, яку річ замінили.

Дуже добре тренувати мислення прямо під час чергової прогулянки. Наприклад, дати дитині таке завдання: розкласти поняття на складові (варіант: що входить в поняття взуття?), А потім, навпаки, "зібрати" в одне ціле, назвавши поняття (варіант: кіт, собака, жираф, ведмідь - хто це?).

Нарешті, мова. Прочитавши казку на ніч, мама або тато можуть попросити малюка переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.

Пам‘ятка батькам першокласника:

- Підтримуйте в дитині її бажання стати школярем. Ваше серйозне ставлення до шкільних проблем , досягнень , а можливо й ускладнень допоможуть першокласникові  підтвердити значущість його нового становища та діяльності.

- Обговоріть з дитиною ті правила і норми , з якими вона зустрілася у школі.   Обґрунтуйте їх необхідність.

- Дитина має право на помилку . Коли людина навчається , в неї може щось не виходити, це правомірно.

- Складіть разом з дитиною режим дня, стежте за його виконанням .

- Не пропускайте труднощі , які виникають на початку навчання. Якщо , наприклад, у дитини логопедичні проблеми, починайте їх вирішувати на першому році навчання.

- Підтримуйте першокласника в його бажанні досягти успіху.

-У кожній діяльності обов’язково знайдіть , за що його можна похвалити. Пам’ятайте , що емоційна підтримка і похвала можуть помітно підвищувати інтелектуальні досягнення людини.

- Якщо вас щось тривожить у поведінці дитини не соромтесь звернутись до шкільного психолога.

- У зв’язку із соціальною позицією школяра в житті вашої дитини з’явилась більш авторитетна людина , ніж ви. Це вчитель. Поважайте думки першокласника про свого педагога.

- Навчання  — нелегка і відповідальна праця. Школа суттєво змінює життя дитини, але це не пово впливати на різнобічний дитячий світ. У першокласника має залишатись достатньо часу на ігри та розваги.

Успіху вам!

 

7 правил по збору портфеля першокласника 

 

 

Збираючи ди в перший клас, хочеться покласти в портфель всі канцелярські багатства. Не поспішайте. Необхідний вміст портфеля вчитель зазвичай озвучує на перших батьківських зборах. А ваше завдання — навчити дитину правильно збирати портфель.

Правило 1: Дитина повинна самостійно збирати — розбирати портфель. Щоб добре орієнтуватися у власному портфелі, дитина повинна збирати — розбирати його самостійно. Інакше, замість того, щоб слухати вчителя, вона велику частину уроку шукатиме в портфелі необхідні речі. Навіть якщо в портфелі всього одне відділення (хоча в більшості сучасних ранців їх як мінімум три), дитині буде потрібно не менше 10-15 хвилин, щоб знайти потрібну річ в незнайомих надрах портфеля.

 

Правило 2: Портфель треба збирати щодня. Щодня в портфелі скупчується безліч непотрібних папірців, крихт і всіляких «цінних», але абсолютно непотрібних в школі речей. Стежте, щоб дитина щодня виймала з портфеля весь вміст, викидала сміття і складала назад в портфель тільки необхідні речі.

 

Правило 3: Нічого зайвого. Завдання батьків — стежити, щоб дитина не носила з собою зайві речі. За санітарними нормами, що діють, більше трьох кілограмів піднімати першокласникам не рекомендується. Окрім покладених за програмою 2-3 підручників і 2-3 зошитів в ранці першокласника обов’язково лежатимуть пенал з ручками і олівцями, щоденник, рахункові палички, підставка для книг і сніданок. В результаті набирається якраз близько трьох кілограмів. Перший час батькам доведеться контролювати, що дитина кладе в портфель, а потім вона буде це робити самостійно.

 

Правило 4: Гігієнічне приладдя. В портфелі завжди повинні лежати невеликий рулон туалетного паперу і упаковка вологих серветок. Якщо дитина соромиться діставати в школі туалетний папір, покладіть його в непрозорий пакет.

 

Правило 5: Окремі контейнери для їжі. Практично у всіх школах дітям недостатньо стандартних шкільних сніданків і батьків просять давати дитині з собою додатковий сніданок — декілька бутербродів, сік і печиво. Незалежно від того, яку їжу ви даватимете дитині, для неї потрібні спеціальні контейнери з кришкою, що щільно закривається. Часто батьки упаковують їжу у фольгу або в поліетиленові пакети. Але упакована таким чином їжа може розкришитися. До того ж, якщо носити її без контейнера, весь вміст портфеля пропахне їжею. Поясніть дитині, що, перекусивши, вона повинна всі обгортки і порожні пакети покласти назад в контейнер і щільно закрити його.

 

Правило 6: Іграшки залишаються удома. Іграшкам в портфелі робити нічого. Якщо дитина дуже наполягає, домовтеся, що вона діставатиме іграшки з портфеля тільки на перерві, а перед початком уроку знову прибере їх в портфель. Можна, наприклад, укласти угоду, що при першій скарзі вчителя з приводу ігор на уроках — іграшки залишаються удома.

 

Правило 7: Мінімум дорогих речей. Питання, давати чи ні дитині в школу мобільний телефон, до цих пір залишається спірним. Мобільний телефон (і інші дорогі речі) не є предметами першої необхідності. В крайньому випадку дитина може подзвонити зі школи. Якщо ви все-таки вважаєте, що телефон дитині необхідний, поясніть, що на час уроків необхідно відключати звук і прибирати телефон в портфель. Крім того, необхідно пам’ятати, що телефон може загубитися або бути викраденим. Це стосується і наручного годинника, який діти часто знімають на фізкультурі і забувають 

 

 

Поради батькам п’ятикласників

Рекомендовано листом МОН 

від 24.05.2013 №1/9-368

"Про організацію навчально-виховного процесу у 5-х класах загальноосвітніх навчальних закладів і вивчення  базових дисциплін в основній школі"

 

 

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.

 Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами,